Загальні знання та інтуїція підводять, коли мова йде про оцінку поведінки людей, які зазнали сексуального насильства. Часто трапляється, наприклад, що постраждала особа продовжує соціальні контакти чи навіть інтимні стосунки зі злочинцем. Вона поводиться так, щоб сторонні спостерігачі не підозрювали, що вона пережила травму, наприклад, вона сміється, веселиться, бере участь у вечірках. Зґвалтована особа також може шукати контакту зі злочинцем замість того, щоб уникати його. Усе це не означає, що злочину не було або що потерпілий не отримав глибокої психічної травми.

Поведінка постраждалої особи, яка не відповідає загальним очікуванням, має два джерела:

• по-перше, це результат того, як людське тіло та психіка переробляють надзвичайно загрозливі переживання,
• по-друге, залежить від того хто є винуватцем насильства і як він чи вона поводить себе.

Чотири типи реакцій

Довгий час у психологічній літературі відзначалося лише два типи реакцій на травматичну подію: боротьба (fight) або втеча (flight)

. Вже кілька десятиліть відомо, що іншою можливою реакцією є параліч (freeze– заморожування).

Все частіше дослідниці та дослідники звертають увагу на четверте «F» — fawn, тобто спроби задобрити нападника шляхом встановлення з ним нібито дружнього або покірного контакту. Такі реакції є поширеними під час сексуального насильства та невдовзі після нього, також через контекст: переважна більшість жертв знають винного в зґвалтуванні та часто перебувають із ним у дружніх чи інтимних стосунках. Винуватці зґвалтувань дуже часто є хитрими та маніпулятивними людьми, які безжалісно використовують довіру інших людей.

Людина, якій завдав шкоди друг, член родини, знайомий або хтось, хто має довіру з іншої причини, наприклад, священник чи вчитель, відчуває величезний когнітивний дисонанс. Неможливість поєднати образ довіреної особи з образом насильства, тому постраждалі сторони вживають дій та шукають інтерпретації для вирішення цього дисонансу. Звідси, наприклад, пошук контакту з кривдником у надії отримати від нього вибачення чи пояснення, звідси спроби представити насильство як нормальну сексуальну поведінку, применшити важливість травматичних подій або звинуватити себе у злочині, скоєному кривдником.

Кривдники охоче та цинічно користуються збентеженням жертв, наприклад, імітуючи гарні стосунки після зґвалтування, вдаючи занепокоєння або використовуючи газлайтинг (gaslighting) щодо своїх жертв. Жертвам зазвичай потрібно багато часу, щоб розібратися у фактах, їх інтерпретації та емоційному хаосі, спричиненому насильством, і часто це неможливо без професійної терапевтичної допомоги. Тому з поведінки потерпілих під час та невдовзі після зґвалтування неможливо зробити висновки про наявність та глибину психологічної травми.

Текст: Катерина Новаковська, психолог і психотравматолог фундації Feminoteka